Велика пожежа Львова. 1527 рік.

3 червня 1527 року Львів зазнав однієї з найстрашніших катастроф у своїй історії — масштабної пожежі, яка практично стерла з лиця землі середньовічне місто.

Початок трагедії припав на пізній вечір, коли вогонь спалахнув у броварні Григорія Солтиса з Клепарова, розташованій поблизу монастиря францисканців на вулиці Пекарів. Сильний вітер швидко розніс полум’я на сусідні дерев’яні будівлі, охопивши ключові вулиці міста: Пекарську, Краківську, Вірменську, Шевську, Галицьку та Руську. Вогонь не пощадив і передмістя — Підзамче, Знесіння та інші райони також були знищені.

До ранку наступного дня Львів перетворився на згарище. Згоріли майже всі будівлі, включаючи численні готичні споруди XIV–XV століть. Вціліли лише окремі кам’яні конструкції: Ратуша, Вірменська церква, стіни Кафедрального собору, монастир францисканців та кілька міських веж. Особливо примітним був будинок міщанина Івана Бороди, вкритий черепицею, який львів’яни називали «вежею».

Очевидець подій у своєму «Меморіалі про пожежу нашого міста» описував катастрофу як «жалюгідну й довговічну руїну», наголошуючи на її раптовості та масштабах. Він зазначав, що вогонь поширювався з такою швидкістю, що «жодна частина міста не змогла врятуватися».

Після пожежі місто потребувало значної перебудови. Зусиллями міської влади, мешканців та королівського уряду Польщі Львів було відновлено, але вже в новому архітектурному стилі. На зміну готичній дерев’яній забудові прийшла ренесансна кам’яна архітектура, що надала місту нового вигляду та характеру.