Німецькі поселення на Півдні України: історичні мандрівки.

Розселення німецьких колоністів на Півдні України напряму пов’язано з історичними процесами які відбувались в цьому регіоні. З приходом на землі Південної України Російської імперії кардинально змінюється її етнополітична та соціальна структура. Одним з важливих чинників таких змін стає іноземна колонізація. Систематично терени Російської імперії почали заселятися іноземцями після маніфесту Катерини II від 1762 року, який запрошував їх до переселення. Грамота Павла I 1800 р., яка підтвердила привілеї іноземних колоністів та гарантувала свободу віросповідання поселенцям-менонітам надала новий поштовх німецькій колонізації Півдня. 

Ще до початку повномасштабної війни ми з групою ентузіастів краєзнавчої справи відвідали декілька сіл Запорізької області, які в минулому були німецькими колоніями. Це села Показне (німецька назва Костгейм) та Плодородне (німецька назва Райхенфельд). Обидва села були засновані в 1810 році вихідцями з Бадена, Ельзаса, Пфальця, Вюртемберга та знаходились в Молочанському колоніальному окрузі.

Села Констгейм та Райхенфельд на мапі 1871 р. [5, с. 49]

За віросповіданням мешканці були католиками й лютеранами. В Костгеймі діяли католицька парафія Гейдельберг та лютеранська Гохштедт. В 1899 році тут був побудований костел, який за спогадами місцевих старожилів був зруйнований наприкінці 1940-х років. Знаходився він неподалік сучасного сільського кладовища. В Костгеймі були вітряний млин, олійниця, працювала школа. Неподалік села колоністи створили систему водойм та насадили ліс, який був повністю вирубаний в 1960-х роках. В Райхенфельді працювали млини Шаца та Нейзера, 2 олійниці, 2 цегельних заводи, школа та аптека. З 1895 року тут запрацювала проміжна залізнична станція Курсько-Харківсько-Севастопольської залізниці. В Райхенфельді діяли лютеранські парафії Пришиб і Гохштедт, працював лютеранський молитовний будинок, будівля якого в радянський час використовувалась як школа і збереглася до сьогодні.

Лютеранський молитовний будинок села Райхенфельд. Сучасне село Плодородне Запорізької області
(Джерело: власний архів)

Німецькі села будувались за лінійним принципом планування, де споруди розташовувалися уздовж доріг. Будинки будувалися по обидва боки вулиці, навпроти один одного, на однаковій відстані та на однакових за розміром ділянках. Кожна садиба огороджувалася кам’яним парканом однакової висоти. У німецьких колоніях ширина вулиці могла сягати 50 метрів. Вздовж вулиці висаджували дерева. Також вздовж дороги копалися канави для стоку дощової води.

Будинки у німецьких колоніях будувалися за зразком селянських осель північної Німеччини, відомих як «саксонський» будинок. Ці будівлі об’єднували під одним дахом житлові та господарські приміщення, мали великі горища, які використовували для зберігання зерна та насіння. Стіни зводили з обпаленої цегли. На початок XX ст. майже всі будинки в колоніях мали черепичні дахи. Будинки в колоніях зводились на високому фундаменті, в основі якого були великі блоки з природного каменю, який добували поблизу.  Кожна садиба мала кам’яний підвал, глибиною до 5-6 метрів, в якому горизонтальні штольні простягались до 10 метрів. Підвал будувався окремо у подвір’ї, чи безпосередньо під будинком. 

На кожному подвір’ї був спеціальний підземний резервуар, викладений каменем чи цеглою, для збору дощової води. На задньому дворі було місце для обмолоту зерна та стояли скирти соломи і сіна. Далі за будинком розташовувалися городи та сади. Всі німецькі колоніальні домогосподарства відрізнялися чистотою та охайністю, у кожному подвір’ї обов’язково робився квітник, будівлі прикрашалися різноманітними візерунками. 

Український археолог та краєзнавець В.Бабенко, який неодноразово відвідував німецькі колонії на початку XX ст. писав: «Німецькі колонії є зразком найправильніших за розташуванням вулиць, провулків і площ містечок, влаштованих багато в чому на цілком європейський лад. Тут уже можна відрізнити головну вулицю більш широку та другорядну. Німецький тип двору набагато упорядкованіший і полягає в тому, що поряд з хатою до городу влаштовується стайня, комора та сараї, при тому часто під один дах. Криниця робиться біля воріт, що ведуть на город. Німецький будинок має сіни з одним або двома виходами, чисту кімнату, в інший бік – кухню, а іноді ж у цих приміщеннях відокремлюються спальня та їдальня. З кухні влаштовується часто особливий вхід у стайню» [1, с 8-23].

Після революції та встановлення більшовицького режиму німців-колоністів чекала трагічна доля. 22 вересня 1941 року ДКО СРСР прийняв постанову «Про переселення німців із Запорізької, Сталінської і Ворошиловградської областей». Мешканці Костгейма (с. Показне) та Райхенфельда (с. Плодородне) були депортовані на початку жовтня 1941 року. В «Повідомленні заступника начальника Відділу Спецпоселень НКВС СРСР Конрадова керівнику Транспортного управління НКВС СРСР Синегубову про пункти відправлення німців із Запорізької області» від 24 вересня 1941 року одним з таких пунктів вказується станція Плодородна, з якої планувалось депортувати 2461 осіб. В «Плані перевезення переселенців із Запорізької області з 28 вересня до 5 жовтня 1941 р.» ми дізнаємося кінцевий пункт призначення потягу з депортованими, який відправлявся зі станції Плодородна – це станція Кушмурун у Казахстані. [4, с. 118, 105-107].

ЛІТЕРАТУРА

1. Бабенко В. А. Этнографический очерк народного быта Екатеринославского края. Екатеринослав: Типография губернского земства, 1905. 142 с.

2. Васильчук В.М. Німці в Україні. Історія й сучасність (друга половина XVIII – початок XXI ст.). Київ: Вид. центр КНЛУ, 2004. 341 с

3. Кулинич І. М. Нариси з історії німецьких колоній в Україні / І. М. Кулинич, Н. В. Кривець. К.: Інститут історії України НАН України, 1995. 272 с. 

4. Депортація німців України 1941–1946 рр. Збірник документів / Упорядники А. Айсфельд, О. Айсфельд; Передмова А.Кудряченка; Вступ А. Кудряченка і А. Айсфельда. – ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України». Київ : Фенікс, 2021. 280 с.

5. Подробный атлас Российской империи с планами основных городов. С.П.: Издательство картографического издания А. Ильина, 1871. 73 с.