Училище-хутір для глухонімих дітей в місті Олександрівську (сучасному Запоріжжі) 

Питання про створення навчального закладу для глухонімих дітей у місті Олександрівську (сучасне Запоріжжя) почали розглядати 1899 року. Через рік, на зборах земської управи, було вирішено щорічно виділяти кошти на рахунок майбутнього навчального закладу за умови, що навчання в ньому згодом буде безкоштовним. У 1902 році було створено місцевий відділ Попечительства про глухонімих. Його головою призначили Івана Канкріна. Опікуном хутора став міський голова Фелікс Мовчановський.

Повна назва нового закладу — Олександрівське (Маріїнське) училище — хутір Катеринославського губернського відділу Опікунства імператриці Марії Федорівни про глухонімих. Будівництво училища розпочалося 11 травня 1903 року. Перші 30 учнів були прийняті на навчання після завершення першої черги будівельних робіт — у серпні 1903 року.

Наступного року завершили будівництво гуртожитку, церкви, лазні та пральні. Загалом на території училища-хутора звели: приміщення школи, лікарню на 12 ліжок з аптекою та ізолятором, гуртожитки для хлопців і дівчат, школу для учнів, які відставали у навчанні, будинки для педагогів і службовців, церкву, дитячий садок, лазню, майстерні, біологічну та метеорологічну станції, хлібопекарню, водонапірну башту, завод із виробництва землеробських машин та агрегатів, друкарню, парники, теплиці, хліви та інші господарські споруди. Також були розбиті сади та розарій. Це було невелике містечко з паровим опаленням, водопостачанням і залізничною гілкою.

Шкільна будівля являла собою простору, світлу споруду, 14 кімнат якої були розташовані за коридорною системою. У кожному класі було добре освітлення, і навчалося не більше 10 вихованців. У школі обладнали рекреаційний зал, де учні проводили позаурочний час і займалися гімнастикою.

На північно-західній ділянці училища-хутора розташовувався Маріїнський машинобудівний завод. При ньому збудували сараї для сушіння деревини та склад для готової продукції.

Майже всі житлові приміщення на хуторі були обладнані водяною системою опалення. В усіх будинках, крім дитячого садка та школи для учнів, які не встигали, провели електричне освітлення. У кожній будівлі була водопровідна система, ватерклозети та умивальні кімнати. По всьому периметру садиби через кожні 50 метрів облаштували протипожежні крани, які також слугували для поливання.

Машинобудівний завод на території хутора забезпечував багатьох випускників шкіл для глухонімих з усієї імперії робочими місцями. З метою працевлаштування глухонімих також відкрили друкарню, у якій виконувалися замовлення для державних, громадських і комерційних організацій. Вона була обладнана п’ятьма друкарськими машинами з різноманітними шрифтами. Ці два підприємства — завод і друкарня — приносили значний прибуток і робили великий внесок у розвиток училища-хутора. Вже за перші 6–7 років існування майно навчального закладу оцінювалося у 1 500 000 рублів.

На ділянці площею 4 десятини на березі моря в Євпаторії Олександрівський відділ Попечительства про глухонімих збудував школу-санаторій, у якій одночасно могли навчатися та оздоровлюватися 50 учнів.

До школи щороку приймали до 40 дітей різних соціальних прошарків і віросповідань. На 1 січня 1910 року в училищі навчалися та здобували професію 195 дітей. Викладання проводилося звуковим методом. Обов’язковими були уроки трудового навчання: хлопці здобували фахи теслярів, слюсарів, ливарників, ковалів, мулярів, шевців, друкарів; дівчата вивчали рукоділля та виготовлення жіночих капелюшків. Оскільки 80 % дітей були з селянських родин і мали отримати сільськогосподарські знання, учні працювали в городі, саду, парниках, на полі, фермі, пасіці.

У лютому 1911 року довкола училища вибухнув скандал. Ревізія, проведена Олександрівським відділом освіти, виявила фінансові порушення, після чого Ф.Ф. Мовчановського звинуватили у службових злочинах. Слідство тривало два роки. У липні 1913 року справу було закрито через відсутність складу злочину.

Після усунення Мовчановського дії чиновників завдали значної шкоди унікальному навчальному комплексу. «У 1911 році, із призначенням головою Олександрівського відділу М.М. Захарченка, система управління набула чіткої форми: припинити подальший розвиток діяльності відділу й скасувати все “зайве”, на думку чиновників із Петрограда, створивши школу традиційного казарменого типу. Були усунені місцеві діячі та рада, що складалася з понад 60 осіб». Почався цілеспрямований розгром хутора. У звіті йдеться про продаж або передачу в оренду фруктового саду, відмову від орних земель, орендованих у міста, знищення частини парку, ліквідацію племінної худоби та свинарства.

Основним каменем спотикання став Маріїнський машинобудівний завод. Його майно оцінили у 658 255 рублів 77 копійок. Землевласники В.С. Миргородський та А.А. Іваненко запропонували Центральному піклуванню викупити завод за 850–900 тисяч рублів. Це могло врятувати училище від остаточного занепаду, однак їм відмовили. У підсумку завод придбало «Товариство Працівник» лише за 100 000 рублів. («Музейний вісник». — Запоріжжя, 2007. — № 7.)

У 1913 році реорганізацію, яка завдала непоправної шкоди, завершено. Училище-хутір припинило існування в тому вигляді, в якому було задумане. Заклад для глухонімих дітей не припинив діяльності, але більше ніколи не досяг такого розквіту, як у попередні роки.

У 1916 році Ф.Ф. Мовчановського знову обрали міським головою. За його ініціативи було створено спеціальну комісію, що мала відродити училище. Однак революційні події завадили реалізації цих планів. У 1920-х роках училище-хутір було реорганізоване в школу для глухих.

Джерела: 

1.«Музейний вісник». – Запоріжжя, 2007. – № 7. 

2. Державний архів Запорізької області.

3. Запорізький обласний краєзнавчий музей